Допомога воїнам АТО

        Сьогодні десятки тисяч патріотів нашої держави знаходяться на передовій, захищаючи свободу, незалежність та територіальну цілісність України. На жаль, сотні з них отримали поранення й знаходяться на лікуванні у шпиталях та лікарнях. Усім їм, як ніколи, потрібні увага, добре слово, повага та любов небайдужих людей.

     Свою увагу, тепло й підтримку в цей складний час даруємо захисникам Вітчизни й ми, учні 6 – А класу, діти Карлівщини. Ми долучились до  акції «Допомога воїнам АТО», проведення якої ініційовано в нашому навчальному закладі. Ми написали листи, намалювали малюнки, власноруч виготовили обереги, зібрали теплий одяг, миючі засоби та засоби особистої гігієни, печиво, чаї, крупи, макаронні вироби, консерви, сухофрукти, лікарські препарати та багато іншого, які й надіслали адресатам – бійцям АТО, що знаходяться на сході.

   Підтримаймо один одного у такий нелегкий для всіх українців час, подбаймо за долю нашої неньки-України! 

     Будьмо небайдужими до долі нашої Батьківщини!                   

Про голодомор вустами і серцями учнів 6 – А класу

    Голодомор 1932–1933 років в Україні – не лише найбільша гуманітарна катастрофа в історії людства, а й незагоєна рана вітчизняної історії, ще одна «вічна» проблема української політичної й публіцистичної думки.

    Ставлення до Голодомору (а воно далеко не однозначне в сучасному суспільстві) – своєрідний критерій морального, духовного, ідейного розвитку людей, своєрідний іспит на патріотизм для політичних партій і громадських організацій.

   Голодомор. Що розуміємо під цим словом? Які емоції викликає оте, здавалося, просте поєднання літер? Співчуття чи жаль, скорботу чи страх? А може, лише байдужість у наших серцях і намагання закрити очі й вуха й мовчати… забути і вкотре вбити наших дідів і прадідів? Адже саме так зробили деякі народні депутати кільканадцять місяців тому, не визнавши Геноцидом навмисне зморення голодом 10 мільйонів ні в чому не винних селян. Ні, не дозволимо…Не це шукали в полі по ночах голодні спухлі діти в далекому 1932-му. Сором тим, хто так вчинить, але Бог є на світі і він їм суддя.

     На душі щемить, а на очах сльози – прикро… Боляче за наш народ, що пережив не лише демографічний, а й національний удар. Українців поставили на коліна, зламали, витиснули всі соки, подерли пазурами до крові, вийняли серце й розтоптали. І це хвилює мене. Я не дозволю нехтувати душами тих, хто загинув голодною смертю… Вірю, молюся, пам’ятаю і запалюю свічу – свічу скорботи…

                                     Голодна смерть, напевно, найстрашніша.                               
                                       Вона повільна, довга і тяжка,                                     
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму й така тривка...
А це ж було... І ніде правди діти,
Що заподіяли цю смерть більшовики.
Дорослі мерли, старики і діти —
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений здолати,
Що прагнув волі і в борні стояв.
Його рішили в чорнозем загнати,
Щоб голову вже більше не підняв.
Вмирали сім’ї, вимирали села...
Бо все забрали, що народ зростив.
Статистика доволі невесела...
Мільйони більшовицький кат згубив.
А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати...
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Вона передалась нам генетично,
Й живе у нас завжди з маленьких літ.

І буде жити в Україні вічно,
То ж хай про це почує цілий світ!

Осіння подорож до міста Дніпра

         Ніби вчора ми йшли на Свято першого дзвоника з букетами квітів, а сьогодні вже перший день осінніх канікул. Можна трохи відпочити від уроків та домашніх завдань, щоб із новими силами продовжувати набувати знання. Але канікули - не лише відпочинок, а й пора цікавих екскурсій та подорожей, коли можна дізнатися багато цікавого й корисного для себе. З нетерпінням чекали своєї подорожі до міста з новою вже назвою ДНІПРО, і ось на комфортабельному автобусі ми вмить опинились у місті-мільйонері, що вразило нас красою своїх вулиць та будівель.

      Побували в історико – краєзнавчому музеї, діарамі «Битва за Дніпро», музеї під відкритим небом, приуроченому подіям на сході нашої країни, відвідали розважальний комплекс «Барталамео», а ще відвідали  телестудію й мали можливість відчути неповторний дух створення телевізійних передач.

     Усі були в захваті від цікавої, , захоплюючої подорожі! Ми багато фотографувались, і кожен старався першим викласти фото до соціальної мережі. Позитивні враження залишаться надовго, і тому батьки, бабусі та дідусі ще довго будуть слухати наші розповіді про поїздку.

     Тож подорожуйте краєвидами своєї надзвичайно красивої країни!!!

Зворушлива зустріч із дітьми війни

      Існує ціле покоління, чиє дитинство припало на часи Великої Вітчизняної війни. Їх так і називають - діти війни. 
    Більшість сучасних дітей щасливі, адже не можуть уявити, як рости під час війни. Зруйновані будинки та звуки пострілів, повітряна тривога та «похоронки» з фронту. У половини дітей війна відняла батьків, бабусь та дідусів, братиків та сестричок. Таке горе не порівняти ні з чим. 
    Замість дитячих пісеньок - розриви бомб, замість чистого неба -  літаки-бомбардувальники. Багато дітей тоді не знали, що таке іграшки. Дівчатка зберігали, як зіницю, ока єдину пошарпану ляльку, а хлопчики грали гільзами від гвинтівок та снарядами, що не розірвалися. Від таких «іграшок» часто траплялося лихо.
    Дітям війни рано довелося ставати дорослими. За ними нікому було доглядати. Адже їхні батьки або воювали, або трудилися з ранку до вечора. Або батьків вже не було ... 
    Часто в 14-15 років діти війни вже починали працювати, як дорослі, на заводах, в полі або в госпіталі. Вони вчилися мужності, витривалості, кмітливості. 
    Зараз діти війни- це наші бабусі і дідусі. Їх потрібно поважати, адже війна відібрала у них дитинство. Вони впоралися з таким, що нам і не снилося. 
    Нам,  учням 6- А класу, випала нагода поспілкуватись із очевидцями – дітьми війни.
    Ми були надзвичайно вражені їхніми розповідями, які переривались слізьми…. Вони запали нам у серце, адже й сьогодні в Україні є діти, наші ровесники, які чують вибухи снарядів та бачать сльози своїх рідних. Так не хочеться, щоб вони через десятиліття також називалися «дітьми війни».

   Вже стало доброю традицією кожної весни вшановувати пам'ять Великого Кобзаря Шевченківським Березнем. Невід'ємною його частиною є щорічний конкурс читців-декламаторів, знавців творчості Т. Шевченка «Тарасовими шляхами», мета якого — популяризація творчості митця, виховання у підростаючого покоління українців належного ставлення до літературної спадщини Кобзаря. Головне завдання конкурсу — виявлення і підтримка обдарованих читців-декламаторів, допомога дітям у розкритті себе як творчої особистості. Конкурсна програма передбачає виконання окремих творів Шевченка   (поза шкільної програми), уривків з його поетичних чи прозових творів, композицій за творами письменника. Переможницею районного конкурс читців у номінації «Молодша вікова група» стала учениця 6-А 
класу Швець Ангеліна, яка власним прикладом заохочувала учнів до виразного  та емоційного читання віршів Т.Шевченка. 2 березня 2016 року в обласному етапі цього ж конкурсу школярка здобула III почесне місце. Тож вітаємо Ангелінку з перемогою та бажаємо їй творчих злетів!

Пам`ятаймо про Голодомор

      25 листопада 2015 року для учнів 6 – А класу була проведена виховна година на тему "У пам'ять про скорботний тридцять третій. Голод 1932-1933 років" у Карлівській районній дитячій бібліотеці. Цей захід присвячений ушануванню жертв Голодомору в Україні.  Під час заходу бібліотекар Козачинська Лариса Анатоліївна розповіла школярам про початок голоду 1932-1933 років, страшні картини голодомору на Україні, злочинства більшовиків, випадки людоїдства і навіть трупоїдства серед місцевого населення та самогубства голодних селян. Учні дізналися про ганебний декрет "Про п'ять колосків", за яким вбивали навіть дітей за  розкрадання так званої «соціалістичної власності» - приховування кількох колосків пшениці, знайдених на колгоспному полі. Діти також мали можливість переглянути відеоролик про жахіття того періоду. Насамкінець учні хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв сталінського голодомору, який забрав життя мільйонів людей.

    Зараз День пам’яті жертв голодомору щорічно відзначається в четверту суботу листопада. В 2015 році День пам’яті жертв голодомору припадає на 28 листопада. Тож було вирішено в цей день взяти участь у загальнонаціональній акції «ЗАСВІТИ СВІЧКУ!»: «Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників. Це – святий вогник, якій зігріє душі загиблих. Це - світло очищення задля нашого майбутнього».

    
                                                         
    Спорт – це невід'ємна частина нашого життя. Якщо ти рухаєшся, береш  хоча б інколи футбольний або волейбольний м'яч до рук,  бігаєш трошки, то ти стаєш жвавіший і спритніший. Якщо ти хоча б годину на день  змусиш себе піти пішком , а не сісти у машину і поїхати, тоді ти будеш здоровий і в тебе з'явиться сила і воля займатися і надалі спортом.
    Такої думки дотримуються адміністрація та вчителі нашого навчального закладу, організовуючи щороку на початку вересня Олімпійський фестиваль для учнів 5 – 11 класів. Так і цього року було проведено спортивно-виховний захід «Зірки спорту викликають на старт». Школярі 6 – А класу вперше брали участь у такому заході, тому з особливою відповідальністю та ентузіазмом готувалися до нього. Представники прес-центру колективу підготували тематичну газету про відомих українських спортсменів під назвою «Олімпійці», яка виборола почесне ІІ місце. Також діти мали змогу позмагатись у таких видах спорту, як міні-футбол (хлопчики) та волейбол (дівчатка). За результатами змагань наш клас отримав ІІІ місце.
    Отже, можна сказати, що фізкультура і спорт - це велика, потужна сила, яка зближує людей, дарує радість спілкування, здоров’я. Тож займайтеся фізкультурою і спортом, щоб здоров’я вистачило вам на 100 років вперед.