Меню сайту

Головна сторінка Гімназія сьогодні Доступ до публічної інформації Навчальний процес Історична довідка Методична робота Профком Самоврядування ЗНО та ДПА Безпека життєдіяльності Екскурсія гімназією

Соціальні мережі

Пошук

FLASH ФОТОАЛЬБОМ

НАЙБЛИЖЧІ СВЯТА

    Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

МІНІ - ПРОФІЛЬ

Добрий день, Гість
Гість, ми раді Вас бачити.

Освітні новини

Календар

«  Січень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Браузер для сайту

Наш сайт адаптований під браузери:
У випадку некоректної роботи сайту, оновіть ваш браузер та Adobe Flash Player до останньої версії!

ВИПАДКОВЕ ФОТО

ГІМН ГІМНАЗІЇ

ЗНО

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Нас відвідали


          Герасименко Ніна  Василівна народилася  4 вересня  1951 року  у с. Маячка Новосанжарського  району  Полтавської  області.Після  закінчення  Полтавського  державного  педінституту  в  1972 році  була  направлена  на посаду  вчителя  географії  у  восьмирічну школу № 2  м.Карлівки. З 1973 року  призначена  учителем  історії  у Карлівську  восьмирічну  школу  № 1, а  з  1979 року  ще й  організатором  позакласної  та позашкільної  виховної  роботи  середньої школи  № 1.

            Своїми  глибокими професійними  знаннями, творчим  підходом  до  справи, великим  почуттям  відповідальності  привернула  до себе  увагу  і  в  1983 році  була  призначена  директором  середньої  школи  №1 ім. Громницького.  У вересні  1990  року  разом  із  частиною  педагогічного  колективу  перейшла  у  приміщення  школи-новобудови  і  стала  директором  середньої  школи  № 5.

            Ніні  Василівні   були  притаманні  енергійність, діловитість, почуття  пошуку   нового.  Вона  виступала  прихильником  профільної  диференціації  навчання.  З  її  ініціативи  у  1994  році  створився  навчальний  заклад  нового  типу – школа-гімназія. Директор  була  співавтором  концепції  гімназії  як  школи  рівних  можливостей,  підтримувала  ідею  створення  гімназії-родини. Науковий  аналіз, узагальнення  досвіду  роботи  привели  до  думки, що  розвивати  здібності  кожної  дитини  потрібно  з  раннього  віку, тому  вона  пішла  далі  у своїх  починаннях.  У  1997 році  було  відкрито  навчально-виховний  комплекс.

           У  центрі  уваги  директора - розвиток  розумових  здібностей  школярів. Якісний  показник  навченості  учнів  у  2000-2001 навчальному  році  становив  88,7%, щороку  до  60%  учасників  районних  олімпіад  були  переможцями,  тільки   у  2001 році  7 учнів  стали  призерами  обласних  олімпіад  та  конкурсів  наукових  робіт.  Щорічно  до  17  учнів  нагороджувалися  золотими  та  срібними  медалями. Близько  70%  випускників  ставали  студентами  престижних  вузів  України.  За  підсумками  змагань  профспілкових  організацій  по  підготовці  до  нового  навчального  року  школа  неодноразово  виборювала  І  місце.

           Герасименко  Ніна  Василівна  була  справжнім  учителем  учителів.  Із  78  педагогів -  5 мають   звання  „Старший  учитель”, 24 – „Учитель-методист”, значком  „Відмінник  освіти  України”  нагороджені  - 4 . Вона  була  не тільки  вмілим  керівником  освітнього  закладу, а  й  творчим  учителем  історії.

           Ніна  Василівна  мала  відмінну  науково-теоретичну та  методичну  підготовку, досконало  знала  зміст  навчання.  На  практиці  реалізовувала    педагогіку  співробітництва.  Цікаво, захоплююче  проводила  уроки-дослідження,  нестандартні  уроки.  Уміло  володіла  різними  формами  і  методами  роботи.  В особі  директора  учні  вбачали  розумного  вчителя, наставника, мудрого  порадника, добру  і  чуйну  людину. Більшість  її  вихованців  відзначаються  організованістю, сумлінністю.  Результатом  її  роботи  є  відмінні  знання  учнів, їх  активна  життєва  позиція;  послідовниками  Ніни  Василівни  стали  9  випускників, 9 – обрали  спеціальність  юриста.

            Герасименко  Н.В.  була  людиною  мудрою, порядною, обов’язковою. У  попередні  роки  вона  обиралась  членом  виконкому  Карлівської  районної  ради, а  з  1998  року  по  2002 рік  депутатом  Полтавської  обласної   ради.  На  сесіях  та  засіданнях  комісій  її  виступи  були  спрямовані  на   соціальний  захист  людини, особливо  вчителів.

             За  сумлінну  працю  неодноразово  нагороджувалась  грамотами  та  дипломами  Полтавського  обласного  управління, Грамотою  Міністерства  освіти  УРСР, 1979 року, значком  „Відмінник  народної  освіти”, Почесною  грамотою  Полтавської  обласної  ради, дипломами  ПОІПОПП.

 



Засновник студії образотворчого мистецтва Карлівської гімназії імені Ніни Герасименко – Ігор Олександрович Ніколаєвський

 

      Золотими літерами вкарбувалось в історію гімназії ім’я видатного учителя і митця Ігоря Олександровича Ніколаєвського (1935-2002 р.р.). Слава про майстра вийшла за межі нашої області. У 90-ті роки ХХ століття одним із перших почав відроджувати писанкарство на Україні. Його доробок налічує понад 5000 оберегів на курячих та гусячих яйцях. Після багаторічних досліджень місцевого народного живопису митець започаткував карлівський розпис. Займався популяризацією малярства на склі.

    Працював художник і в реалістичному стилі класичного живопису. Його натюрморти та пейзажі прикрашають приватні колекції жителів України, Росії, Канади та Німеччини. Шедеври декоративно-прикладного мистецтва, створені майстром, демонструвалися в музеях Батьківщини та за кордоном. Нині колекція писанок і розписів експонується в Карлівському краєзнавчому музеї. Творчість Ігоря Олександровича сприяла відродженню не лише народного мистецтва, а й національної свідомості в регіоні. Із 1998 року І.О.Ніколаєвський – активіст Спілки майстрів народного мистецтва України. У 2002 році митцю присвоєно почесне звання Заслуженого майстра народної творчості України.

    Учитель-художник уміло передавав свою майстерність дітям. У нашому навчальному закладі митець працював із 1990 року, заснував студію образотворчого мистецтва. У 1995 р. їй було присвоєно звання Зразковий самодіяльний колектив. Звання було підтверджено у 2000, 2005 та 2009 роках.

  Майстер плідно працював на освітянській ниві. Він – Ветеран праці, Відмінник народної освіти України, учитель вищої категорії, учитель-методист, лауреат обласної ярмарки педагогічних технологій, автор методичних книг, консультант наукових досліджень з писанкарства. Роботи вихованців І.О. Ніколаєвського експонувалися на районних та обласних виставках дитячої творчості і були відзначені грамотами та дипломами.

 Особистість Ігоря Олександровича багатогранна і гармонійна. У людині було поєднано різні таланти. Він створив духовий оркестр, очолив колектив художньої гімнастики, заснував зразкову студію образотворчого мистецтва. Серед його захоплень були полювання, собаківництво, консервування та розведення квітів. Митець зібрав багату бібліотеку художньої, методичної та мистецької літератури, мав авторський екслібрис.

      Загальний стаж Ігоря Олександровича – 47 років, з них 33 роки – в Карлівських школах. Він залишився в історії нашого краю як майстер, якому вдалося поєднати іскру Божу народного художника і покликання педагога.

     Майстер не дожив до 70-річного ювілею. Саме на святкуванні цієї дати було вирішено започаткувати в м. Карлівка проведення обласного свята «Воскресни, Писанко!». Нині свято стало традицією.

Біографія непересічного громадянина та земляка – яскравий приклад величезних можливостей організованої та цілеспрямованої людини. Естафету педагогічної творчості перейняли послідовники митця: Коваленко Світлана Юріївна та Жмак Вікторія Валентинівна. Вони очолили студію з 2002 року.

 


Саєнко Василь Петрович — вчитель фізкультури, народився 13 серпня 1940 року в селі Ряська Машівського району Полтавської області.
Навчався в середній школі в Ряськах потім вступив до Дніпропетровського технікуму фізичної культури (ДТФК).
У 1962 році закінчив технікум і почав працювати в Михайлівській школі Машівського району.
У 1965 році переїхав до Карлівського району в село Ланна. Працював в сільській школі.
У 1970 — 1971 роках переїхав до міста Карлівка, де почав працювати в середній школі №4.
У 1975 працював у восьмирічній школі №1 яка в 1980 стала середньою школою.
З 1990 - 1991 побудували школу №5 де працював до 2009 року. Решетилівський Петро Трохимович учитель фізичної культури став прикладом для тоді ще юного Василя.
У 1970 році втупив до Харківського педагогічного інституту імені Григорія Скороводи.
У сім’ї Василя Петровича педагогів не було, але зараз їхню сім’ю можна вважати вчительською. Він має різні медалі та грамоти всеукраїнського, обласного та районого значення. Виховав майстрів спорту: Фастівець Людмилу та Петренка Миколу. Навчальним кредо вчителя є три правила: перше — знання та практичні вміння використовувати їх на практиці (з предмету який викладаєш); друге - завжди знаходити спільну мову з учнями; третє - результат роботи. (Як казав сам Василь Петрович: « Без знань або дисципліни не буде результату).

 
 

У сім'ї колгоспників, в селі Базилевщина, Машівського району, Полтавської області 9 лютого 1931 року народилась дівчинка, яку нарекли Лідією. Велика радість для всієї родини, а особливо для батьків. Це безцінний дарунок Божий. Існує легенда, що кожне новонароджене немовля благословляє Господь. Благословить серце - буде щирою, доброю, лагідною; благословить голову - виросте розумною, талановитою, а руки — працьовитою . А дитя, що народилося в сім'ї Дузенок, Господь благословив особливо, бо мала мудрість, щирість, талант і золоті руки. Лідія росла жвавою і допитливою, була кращою ученицею Машівської середньої школи, яку закінчила в 1951 році і в цьому ж році вступила до Полтавського державного педагогічного інституту на фізико - математичний факультет за спеціальністю — фізика. Творчий життєпис Лідія Василівна Дузенко - Крайня розпочала в 1955 році в селі Гаврилівка, Барвінківського району на Харківщині. Працювала вчителем математики та фізики протягом 10 років. В 1965 році переїхала в Карлівку і стала працювати в Карлівській середній школі № 2 вчителем фізики. В 1966 році на Карлівщині з'явилась новобудова --середня школа № 4 , а школи № 1,2, 3 стали восьмирічними . З 1966 по 1979 рік працювала вчителем фізики в середній школі № 4, а з 1979 року працювала разом з талановитим фізиком Іваном Савичем Лизогубом в школі № 1 , яка на той час стала знову середньою. За цей час не одне покоління випустила у життя, бо була справжнім учителем і не тільки передавала учням знання і вміння, а передусім вчила жити. Що було найголовніше у житті Лідії Василівни ? Без роздумів відповідає ~ любов до дітей. Щоб любити дитину, треба її знати. Дитинство ~ найважливіший період людського життя. Назавжди воно залишається в пам'яті як найпотаємніше і світле . З дитинством невіддільно пов'язані шкільні роки. Тому Л. В. Крайня вважає, що одним з ефективних підходів до навчання в сучасній школі є особистісно зорієнтований та індивідуальний підхід до учнів. Головною метою навчально - виховного процесу вважає усебічний розвиток особистості. У кожної людини є задатки,, обдарування, талант до певного виду або кількох видів діяльності. Немає людини, яка в належних умовах, за вмілого виховання не виявила б свого самобутнього , неповторного таланту. Поважати в кожному учневі людину, виявити до нього гуманне ставлення — це насамперед розкрити в ньому таку людську неповторність. Тому, мабуть і має своїх послідовників, які навчають молодь життєвим премудростям - Балабай Ліля, Третяк Алла, Пирлик Віктор. В сім'ї Л. В. Крайньої зародилась династія педагогів -дочка закінчила Славянський педінститут, працює вчителем, а онука — навча-ється в Полтавському педагогічному університеті. Як результат творчого підходу до викладання свого предмету — призери обласної олімпіади з фізики : Ігор Копилець та Ірина Каплауха 2 місце, а Іванков Сергій 3 м. З Київського політехніч¬ного інституту прийшла подяка за відмінну підгото-вку студента Копильця Петра з фізики та математики. Високо оцінила держава роботу вчителя, нагородивши нагрудним значком « Відмінник народної освіти» у 1985р., Грамотою Міністерства освіти Української РСР У 1981 році та Грамотами обласного і районного відділу освіти, медаллю « Ветеран праці» . З відкриттям в місті середньої школи № 5, продовжила працювати в цьому навчальному закладі аж до виходу на пенсію (1993рік), передаючи учнівській молоді свої знання і вміння, формуючи емоційний комплекс особистості, виховувала любов до батьківщини, до рідної домівки, почуття духовності, доброти, становлення моральних орі-єнтирів . За роки учительської роботи з дітьми проводила масу навчаль-них екскурсій на фарфоровий, ламповий заводи міста Полтави, Запоріж-сталь, працювала з дітьми в трудових таборах села Климівка, допомагали радгоспу ім. Голобородько у прополці цукрового буряку, за що в нагороду діти отримали подорож по узбережжю Криму. Цікаво працювати з мо-лоддю, з ними набираєшся енергії, з ними і сам відчуваєш себе молодим. Зараз, перебуваючи на заслуженому відпочинку Лідія Василівна крокує в ногу із сучасністю, бо хіба може справжній вчитель відпочити від школи, від дитячого сміху, дитячих пустощів ? Ніколи ! Бо малиновий передзвін прожитих років звучить не лише в пам'яті, а й у серці все життя…     
Питання про те, як розкрити свої здібності в благородній справі виховання, як знайти себе в цій, одній із найцікавіших, найскладніших, найгуманніших професій - бентежне питання. Найважче в професії вчи-теля це навчити тих, хто не хоче вчитись. Одне з головних ваших турбот ~ установити правильне співвідношення між обсягом теоретичних знань, якими оволодівають учні, і практичними вміннями й навичками. Ніколи не поспішайте виставити незадовільну оцінку. Пам'ятайте, що радість ус-піху — це могутня емоційна сила, від якої залежить бажання дитини бути хорошою . Удосконалювати педагогічну майстерність шляхом самоосвіти, впровадження в роботі нових технологій, особисті зусилля спрямовувати на підвищення власної культури і праці, культури мислення.
На мою думку, учитель - це не просто професія, а покликання, стан душі, здійснення мрії. Крім високого рівня володіння своїм предметом, він має бути творчою та артистичною особистістю, тонким психологом і майстерним оратором, добрим сценаристом і поетом і, врешті, людиною, якій можна довірити найдорожче - дитячі душі. Саме такого вчителя найсуворіші судді - учні - вважають справжнім. Діти дуже тонко відчувають усі наші слабинки, нещирість, прогалини в знаннях і фальшивість у ставленні до них. Довіра та взаємоповага найбільшою мірою формуються під час співпраці між учнями та вчителями на уроках і, особливо, у позаурочний час. Нехай же дорога,обрана Вами дорогі вчителі, буде довгою на роки, широкою на добрі діла, щедрою на дива, багатою на щастя. Будьте багатшими, мудрішими, впевненішими та ще красивішими і здоровішими душею. Добро, віра, надія , любов, милосердя, совість, гідність - ці цінності й чесноти, які роблять нас справжніми людьми. Хочеться вірити, що Ви знайдете місце і радості, і оптимізму, і мудрості, і любові одне до одного.