Моя остання  осінь в школі

     Осінь. Жарке літо вперто не хоче здаватися, і до останнього бореться за право господарювати. Ах осінь! Її неможливо не любити. По-особливому дзвенить рясний осінній дощ, повітря сповнене золотими пахощами – запахом сухої трави, листя, котре опадає, стиглих яблук і груш, солодкого винограду, осінніх квітів.
    Це остання осінь, яку я проведу в стінах школи. Тому кожен випускник – це маленький пожовклий листочок, що так завзято хапається останніми силами за дитинство, щоб не впасти на, сповнену турбот та дорослого життя, холодну підлогу; це маленький пожовклий листочок, що от-от закружляє у вальсі після подиху вітра. Та, на жаль, ми розлетимося так далеко, як нас розкидає життя. 
   Далі для нас відкриються двері в доросле життя, де не буде вчительки, яка приголубить і завжди зрозуміє. Там, куди ідуть випускники, буде лише шлях до самого себе. І тільки від кожного з нас залежить якими ми будемо далі.

Учні 11-А класу