Не буду хвалитись, танцюристом я себе ніколи не вважав. Тому, коли дідусь запропонував навчитись бальним танцям у 
щойно відкритому клубі, скромно промовчав. Та все ж, зрештою вирішив спробувати.
Спочатку мені все тут здавалося дивним: незвична музика, незнайомі рухи. Навіть тренер, Євген Сергійович Бронніков,
не схожий на вчителів, до яких ми звикли. Енергійний, впевнений у своїй справі, він просто заражав нас любов’ю до танцю. Навіть невдачі не засмучували. А кожен, хоч і маленький крок уперед,  він обов’язково відзначав. 
Отак непомітно, наче самі собою, окремі рухи злились в елементи танцю. І коли Євген Сергійович запропонував взяти участь  у ІІІ відкритому Міжнародному фестивалі зі спортивного бального танцю «Полтавський вальс-2013», я з   ентузіазмом      
поринув у підготовку. Щоправда не сам, а з моєю партнеркою Владою Хомутник. 
     І ось 25 березня я вперше став на справжній танцювальний паркет. Більше трьох сотень учасників (солістів і пар) вийшли на  традиційний вітальний парад. Від такої кількості конкурентів ми навіть розгубились.   Та коли почули знайомі ритми вальсу і ча-ча-ча, зібрались і показали суддям усе, чого встигли навчитись за неповний навчальний рік.  
     Ми кружляли серед пар з усіх куточків України: з Одеси, Александрії, Дніпропетровська, Нової Каховки, Харкова, Кременчука, Полтави та інших міст – усіх не пригадаєш.
     За результатами оцінювання серед дебютантів нашої вікової категорії ми отримали золоті медалі та грамоти за зайняте 
І місце. Серце аж підскочило, коли коментатор урочисто оголосив: «Пара №102, клуб «Авіа-Денс», місто Карлівка».
Якусь секунду ми дивились одне на одного, не повіривши власним вухам. А потім побачили радісні обличчя батьків, гордий   погляд тренера, зацікавлені очі товаришів по паркету і зрозуміли: ось він, наш перший успіх. 
 Я хочу побажати кожному відчути його. А для цього багато не треба: не бійтесь пробувати себе в усіх справах, наполегливо  і серйозно працюйте і   успіх не забариться!