Минають роки, коли замовкли останні постріли, коли було визволено нашу країну від німецьких фашистів. Більше 60 років минуло з того тривожного дня, коли наші солдати  встановили над Берліном червоне знамено  своєї Батьківщини. Все далі відходять ті грізні роки, коли засіяні сталевим зерном стояли поля, коли кров'ю наливався кожен метр нашої родючої землі, а дитячі очі не просихали від сліз.
      Пам'ять. Ми знаходимо її в старих жовтих фотографіяїх, в давніх речей фронтовиків, які не дають згаснути спогадам про ті старашні дні. Жахіття війни були не тільки на передовій, де клали свої голови сини України, а й у вікнах старенької батьківської хати. Надривалося серце сивих матерів без своїх синів. Єдиною розрадою були написані в окопах листи від рідних солдатів. Молоді жінки назавжди залишалися вдовами .Кожному з воїнів хотілося вижити, хотілось повернутись додому.
     Ніколи не забудемо тих, хто пролив свою кров за наше дитинство.На передодні Дня Перемоги,учні 3-А класу вшанували пам'ять загиблих  хвилиною мовчання та поклали квіти до братської могили.