Меню сайту

Головна сторінка Гімназія сьогодні Доступ до публічної інформації Навчальний процес Історична довідка Методична робота Профком Самоврядування ЗНО та ДПА Безпека життєдіяльності Екскурсія гімназією

Освітні новини

педпреса

Календар

НАЙБЛИЖЧІ СВЯТА

    Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

ГІМН ГІМНАЗІЇ

Браузер для сайту

Наш сайт адаптований під браузери:
У випадку некоректної роботи сайту, оновіть ваш браузер та Adobe Flash Player до останньої версії!

МІНІ - ПРОФІЛЬ

Добрий день, Гість
Гість, ми раді Вас бачити.

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Нас відвідали

Головна » Файли » 6-А

ДодавДодав: Яніна_Володимирівна | ДатаДата: 05.08.2020, 22:08 | 6-А

Про голодомор вустами і серцями учнів 6 – А класу

    Голодомор 1932–1933 років в Україні – не лише найбільша гуманітарна катастрофа в історії людства, а й незагоєна рана вітчизняної історії, ще одна «вічна» проблема української політичної й публіцистичної думки.

    Ставлення до Голодомору (а воно далеко не однозначне в сучасному суспільстві) – своєрідний критерій морального, духовного, ідейного розвитку людей, своєрідний іспит на патріотизм для політичних партій і громадських організацій.

   Голодомор. Що розуміємо під цим словом? Які емоції викликає оте, здавалося, просте поєднання літер? Співчуття чи жаль, скорботу чи страх? А може, лише байдужість у наших серцях і намагання закрити очі й вуха й мовчати… забути і вкотре вбити наших дідів і прадідів? Адже саме так зробили деякі народні депутати кільканадцять місяців тому, не визнавши Геноцидом навмисне зморення голодом 10 мільйонів ні в чому не винних селян. Ні, не дозволимо…Не це шукали в полі по ночах голодні спухлі діти в далекому 1932-му. Сором тим, хто так вчинить, але Бог є на світі і він їм суддя.

     На душі щемить, а на очах сльози – прикро… Боляче за наш народ, що пережив не лише демографічний, а й національний удар. Українців поставили на коліна, зламали, витиснули всі соки, подерли пазурами до крові, вийняли серце й розтоптали. І це хвилює мене. Я не дозволю нехтувати душами тих, хто загинув голодною смертю… Вірю, молюся, пам’ятаю і запалюю свічу – свічу скорботи…

                                     Голодна смерть, напевно, найстрашніша.                                
                                       Вона повільна, довга і тяжка,                                      
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму й така тривка...
А це ж було... І ніде правди діти,
Що заподіяли цю смерть більшовики.
Дорослі мерли, старики і діти —
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений здолати,
Що прагнув волі і в борні стояв.
Його рішили в чорнозем загнати,
Щоб голову вже більше не підняв.
Вмирали сім’ї, вимирали села...
Бо все забрали, що народ зростив.
Статистика доволі невесела...
Мільйони більшовицький кат згубив.
А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати...
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Вона передалась нам генетично,
Й живе у нас завжди з маленьких літ.

І буде жити в Україні вічно,
То ж хай про це почує цілий світ!


[ Отримати код посилання на новину ]

Інші новини на цю тему:

    Теги до статті:

    Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм іменем.
    Всього коментарів: 0

    Додавання коментаря

    Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
    [ Регистрация | Вход ]