Зворушлива зустріч із дітьми війни

      Існує ціле покоління, чиє дитинство припало на часи Великої Вітчизняної війни. Їх так і називають - діти війни. 
    Більшість сучасних дітей щасливі, адже не можуть уявити, як рости під час війни. Зруйновані будинки та звуки пострілів, повітряна тривога та «похоронки» з фронту. У половини дітей війна відняла батьків, бабусь та дідусів, братиків та сестричок. Таке горе не порівняти ні з чим. 
    Замість дитячих пісеньок - розриви бомб, замість чистого неба -  літаки-бомбардувальники. Багато дітей тоді не знали, що таке іграшки. Дівчатка зберігали, як зіницю, ока єдину пошарпану ляльку, а хлопчики грали гільзами від гвинтівок та снарядами, що не розірвалися. Від таких «іграшок» часто траплялося лихо.
    Дітям війни рано довелося ставати дорослими. За ними нікому було доглядати. Адже їхні батьки або воювали, або трудилися з ранку до вечора. Або батьків вже не було ... 
    Часто в 14-15 років діти війни вже починали працювати, як дорослі, на заводах, в полі або в госпіталі. Вони вчилися мужності, витривалості, кмітливості. 
    Зараз діти війни- це наші бабусі і дідусі. Їх потрібно поважати, адже війна відібрала у них дитинство. Вони впоралися з таким, що нам і не снилося. 
    Нам,  учням 6- А класу, випала нагода поспілкуватись із очевидцями – дітьми війни.
    Ми були надзвичайно вражені їхніми розповідями, які переривались слізьми…. Вони запали нам у серце, адже й сьогодні в Україні є діти, наші ровесники, які чують вибухи снарядів та бачать сльози своїх рідних. Так не хочеться, щоб вони через десятиліття також називалися «дітьми війни».